Абревіатура ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), на жаль, стала знайомою майже кожному українцю. Хтось отримав його, хтось бачить у близьких, хтось працює з ним, хтось – живе. І ця історія в нашій країні надовго. Тому ми починаємо публікацію позначених тегом #ПТСР матеріалів, присвячених розладу та практикам роботи з ним – власних та перекладних, різного формату, з українських та іноземних джерел.
Першим матеріалом буде адаптований переклад видання Vice, який, на нашу думку, абсолютно незаслужено не отримав розголосу в українському інтернеті. Він – про новітні технології у галузі роботи з ПТСР, який розробляється вченими різних країн світу – і буде надзвичайно корисним для України
Автор: Уебб Райт
Валерія Балашова, 28-річна жінка з міста Одеса, потрапила до Бухаресту в березні минулого року, тікаючи від війни. За цей час вона поверталась додому лише у віртуальній реальності.
У жовтні до Валерії звернувся психолог її румунської колеги з питанням, чи не було б їй цікаво взяти участь у програмі, створеній для надання терапевтичної підтримки українцям, які лишились та виїхали і які постраждали від війни. Ця програма, сказали їй, матиме місце не в кабінеті психолога, а у віртуальній реальності.
Все відбувається у «цифровому двійнику»* дворику біля київського Будинку з химерами – невисокої фортеці, що оздоблена ошатними скульптурами тварин. Він знаходиться просто через вулицю від будівлі Офісу Президента України.
Віртуальне оточення безтурботне: голубе небо, багато зелені і витончена будівля, оповита тінню літнього полудня. У центрі площі – темне коло, оточене синіми диванами. Саме такими, що їх можна зустріти в кабінеті терапевта.
Цей віртуальній Будинок з химерами був створений як простір, в якому українці, багато з яких були змушені залишити домівки на самому початку війни, можуть зустрітись у віртуальній реальності, поділитись своїми історіями та сподіватись на лікування їхніх ментальних травм.
Програма у віртуальній реальності орієнтована на ведення допоміжної бесіди та підтримку оточуючих – два ключові способи профілактики посттравматичного стресового розладу. Її створили міжнародна група психіатрів у партнерстві з VR-платформою 8agora. Кожен учасник, включаючи і терапевта, який проводить заняття, з’являється в образі аватара, який можна налаштувати. Під час пілотного заняття, яке було записане та викладене на YouTube, Балашова та дві інші українські біженки, які зараз також проживають у Бухаресті, обговорювали свої повсякденні проблеми.
«Я виїхала до Румунії зі своїми [двома] доньками, – каже одна жінка, аватар якої має розове волосся та симетричні татуювання на обличчі. – [Ми] стикнулись з мовним бар’єром… На початку було важко, але згодом я пішла на курси». Інша жінка нарікає на складнощі адаптації до транспортного сполучення у Бухаресті. І так далі.
Тема цієї розмови була навмисно задана легкою. «Люди з ПТСР не завжди гарно реагують, коли інші люди розповідають про свій досвід травматичних подій, – каже доктор Цезар Жосан, доцент кафедри психології Бухарестського університету, який допоміг створити віртуальну групу підтримки. – Вони можуть пережити панічну атаку просто під час зустрічі… ми цього не хочемо». Краще починати з обговорення повсякденних проблем, потроху заглиблюючись до рівня отриманої травми.
Психологи, які впроваджують проєкт, сподівають, що віртуальна реальність допоможе пробитись крізь елементи стигматизації, якими оповитий ПТСР.
У 2022 році в Європейському журналі психотравматології були опубліковані матеріали дослідження 194 дорослих осіб із ПТСР. Майже половина з них (41,2%) страждали від «само-стигматизації». Як пояснили автори дослідження, це – «інтерналізація (перекладання на себе) негативних соціальних поглядів та стереотипів». Дослідження також продемонструвало, що учасники із само-стигматизацію також мали «нижчий рівень доходів, вищий рівень тривожності, депресії та симптомів травматичного стресу».
Виявилось, що у віртуальній реальності стигматизацію можна частково виправити. «Не варто стидатись, адже [сексуальне насилля] не так і просто обговорювати», – так доктор Альберт «Скіп» Різзо, клінічний психолог, директор досліджень медичної віртуальної реальності в Інституті Креативних Студій в Університеті Південної Каліфорнії та один з експертів VR-проєкту, розповідає про одну з травм, які гарно лікуються у віртуальній реальності. – Ви повинні мати можливість говорити про це та отримати підтримку, однак багато людей відчувають [стигму] через це. Робити це під маскою аватара стає трохи простіше, і на початку люди починають говорити про біль, крізь яку пройшли, а це стає першим кроком в напрямку зцілення».
Українці схильні відчувати власну, унікальну культурну стигму. «Ми не навчені звертатись по допомогу, оскільки знаємо, що ніхто не допоможе, – каже Балашова. – Наша держава нам не допоможе; зазвичай, кожен і кожна сама по собі». Однак у віртуальній реальності вона і інші учасники відчувають себе більш розслаблено, простіше ставляться до своєї вразливості.
Програма підтримки, що створюється, одразу розроблюється під різний досвід і різних користувачів – для неї не потрібні важкі та дорогі шоломи, до участі в групі можна долучитись із різних пристроїв та через різні платформи.
Крізь воюючу Україну з Катніс Евердін
Військовий вертоліт пролетів над головою, скануючи вулиці як хижий птах. З побитих снарядами будинків валить дим. Великий пожар горить посеред всипаної щебінкою вулиці. Підірвані танки. Жовто-синій український прапор злегка розвивається на вітру. Нерозбірливі крики. Далекий звук автоматних черг. Раптове, пронизливе виття сирени повітряної тривоги. Дві копії Катніс Евердін – героїні франшизи «Голодні ігри» – незворушливо стоять посеред цього хаосу та безвиразно дивляться на вас.
Це – види та звуки, які можна зустріти у демо-версії програми «Світ Україна» – ще однієї VR-розробки, яку створюють 8agora, Різзо та його колеги у спробі допомогти українцям із ПТСР. Програма – прототип, який розробники сподіваються розвинути до повноцінного віртуального досвіду – наразі нагадує ранні версії шутера Call of Duty.
Катніс, символ сили та відваги перед лицем тиранії, була впроваджена у демо-версію «Світу Україна» в якості користувацького аватара за замовчуванням.
«Наше рішення полягало в створенні реалістичного оточення, в якому люди можуть спрямувати свої емоційні спогади в більш конструктивному напрямку, – каже Різзо. – Ми використовуємо віртуальну реальність, оскільки ця технологія здатна пробуджувати емоції. Це відрізняється від абстрактної саморефлексії; це інструмент, здатний допомогти людям, які часто закупорюються всередині себе, проявити свої емоції та опрацювати емоційно важкі спогади».
«Я знаю психологиню, яка працює з [українками-] бранцями війни – вони можуть провести одну чи дві сесії, після чого вона змушена робити перерву, оскільки просто неможливо слухати, що пережили ці жінки, – розповідає Ольга Запорожець, українська психологиня, яка наразі викладає в Університеті Ріджент у Вірджинії. – Це просто жахливо».
Різзо, який також чув про подібні випадки, більш прямолінійний. «Це йобане шоу жахів, – каже він. – Україна буде чашкою Петрі для ПТСР та [інших] ментальних викликів ще протягом багатьох років».
Запорожець – яка народилась та виросла в Україні – працює з Різзо над створенням програми «Світ Україна», яка технічно базується на Bravemind, програмному комплексі для віртуальної реальності, що раніше використовувався для створення віртуальних версії Іраку та Афганістану.
У процесі створення віртуального Іраку РІззо та його колеги скористались допомогою аудіо-антрополога з Нью-Йорку, який відвідав Ірак під час війни та записав велику базу звуків. Звичайно, багато звуків пов’язані з воєнними діями, але найціннішими виявились ті, що були записані у моменти спокою – наприклад, повсякденні розмови чи спів птахів. «Вірте мені, але щебетання птахів в Іраку усюди», – каже Різзо.
Компіляція «дуже якісно записаних звуків» з Віртуального Іраку гарно відповідає українським реаліям, каже він.
Сторонній спостерігач очікує більш «воєнних» звуків – автоматних черг або вибухів. Однак Різзо каже, що справжні трігери зазвичай значно більш банальні: «Один з найбільш дієвих у нашій базі звуків, що викликає спогади, це плач дитини. Можна почути вибух бомби, можна – галасливий ринок, можна використовувати звуки, які лякають людей, а потім прислухатись до плачу дитини – і провалитись у спогади. Боже, та він час від часу змушує людей плакати».
Ольга Запорожець наразі співпрацює з Інститутом Креативних Студій для тестування та подальшої розробки програми «Світ Україна». Вона сподівається незабаром зробити її доступною психологам в Україні, при цьому зберігає в голові довгострокову перспективу: «Ми готуємо цей інструмент для повоєнних часів». Як і група підтримки у віртуальній реальності, «Світ Україна» буде доступна для ВР-шоломів, стаціонарних комп’ютерів та мобільних пристроїв.
«Треба просто продовжувати жити»
Наприкінці розмови з Балашовою через Zoom, я спитав її, як вона примудрилась уберегтися від стресу; попри все, крізь що вона пройшла, вона поводила себе бадьоро та була налаштована оптимістично протягом усієї нашої розмови.
«Найважче це залишити родину там», сказала вона. Її мама померла від раку лише за кілька місяців до вторгнення Росії; її батько, дядя, один з братів, дві бабусі та собака з кішкою лишились в Одесі. Вона пригадує, що коли батько віз її до кордону, він сказав: «Можливо, ми ще колись і зустрінемся».
На додачу до смерті матері та розлуки з родиною, вона втратила близького друга, який загинув на фронті:
«Кожен з нас втратив щось чи когось у цій війні. [Однак] я просто не дозволяю думці «все погано» знаходитись у голові. Розумію, що все може бути погано, але це лише один день, а в тебе є ще завтра. Сонце світить. Схід сонця чудовий. Захід також… Треба просто продовжувати жити, а не плавати в озері суму.
А ще я відволікаюсь від своїх емоцій. Над цим ми працюємо з моїм психологом».
* «Цифровий двійник» – цифрова копія фізичного об’єкта або процесу
