«Важливо не те, що з тобою відбувається, А те, як ти на це реагуєш»
Епіктет
В ситуації, якій ми знаходимось, на перше місце серед базових факторів виживання вийшло ставлення до змін. Ми отримали перше щеплення до змін під час коронавірусу з його локдаунами, однак 24 лютого все змінилось назавжди.
Я знаю, про що кажу: я сама мешканка Чернігова. З іншого боку, я – практикуючий психолог. Тож багато років я маю можливість спостерігати за людьми у різних станах та ситуаціях. Останні роки, з їхніми тектонічними потрясіннями, дуже наявно показали важливе: люди, які опиняються у приблизно однакових ситуаціях, абсолютно по-різному їх проживають.
І те, що їх різнить – це адаптивність.
Мені дуже подобається визначення адаптивності, яке вигадав психолог Андерс Еріксон: адаптивність – це здатність орієнтуватися в несподіваних ситуаціях, швидко вираховувати різні варіанти реакцій і обирати найкращий з них за мінімальний час.
Але як би воно мені не подобалось, на мій погляд, в ньому не вистачає одного елемента. Ключовим у цій здатності, в адаптації, я вважаю вміння відпускати старе і користуватись, послуговуватись тим, що є у сьогоденні.
Навряд чи можна вважати взірцем адаптації людей, які, зокрема, після 24 лютого сподіваються, що «потім» буде так само, як і було «раніше». Їхнє розчарування буде неймовірним. Його можна було б трохи зменшити, якщо б вони поставили собі декілька запитань та дали на них відповіді. Наприклад,
- Як саме визначити «потім»?
- Що хочеться мати «як раніше»?
- В чому різниця між «раніше» та «після»?
Останнє питання – наріжне, адже в рамках чесної відповіді людина приходить до себе. Справжня різниця, вірна відповідь: я став іншим. В цей момент починається внутрішнє очищення від зайвого та ситуативно-емоційного.
Абсолютно природно – сумувати про втрату того, що було, та сподіватись на повернення статус-кво. Але «залипати» у цьому стані однозначно не варто.
А от що варто – так спробувати відкритись новому. Тому, що має прийти на заміну минулому.
Тож, де б ви зараз не знаходились (сподіваюсь, що ви в безпеці) – виходьте на вулицю, більше ходіть, вивчайте нові місця та міста, чи знаходьте неочікуване у вже знайомих локаціях. Вчіться жити по-новому, не гайте свого часу. На базовому рівні в нас закладена цікавість і відкритість до нового – тож треба цим користатись.
Ми люди, і ми не знаємо, яким буде завтра. Однак лише від нас залежить, чи ми будемо дивитись в нього з оптимізмом.
Автор: Ольга Лисенко – психолог у методі позитивної психотерапії, працює з використанням арт терапії, когнітивно-поведінкової терапії тощо. Досвід роботи більше 9 років
Ілюстрація: Edu Flores
