Людина із розвинутою внутрішньою опорою – це особа, яка дозволяє собі і страх, і розпач, і слабкість, і відсутність ідеальності. Однак всередині такої людини завжди є беззаперечна віра: «Я зможу, впораюсь, виживу». Як стати такою людиною – у колонці психологині Ольги Лисенко.
У теперішні часи нам особливо важко відчувати таку внутрішню віру та вчитись спиратись на себе. Взагалі-то, це – нормально та природньо, просто ми про це забуваємо. Однак паралельно з тим вартує постійно нагадувати собі про свою силу, свої навички та досвід. Побудувати внутрішню опору можливо лише в діалозі з собою, у питаннях, що ми ставимо собі – та чесно на них відповідаємо. Пропоную декілька тем таких розмов.
- Я дуже переляканий / сумний / жорстокий
Я можу визнати нормальність всіх своїх почуттів. Можу виразити їх безпечно для себе та оточуючих, а згодом знайти способи втішити /підтримати себе. Що мені потрібно? Що може мені допомогти? Які кордони мені потрібні зараз?
- Я можу відчувати цілковиту безпомічність
Я можу продовжувати нагадати собі про те, на що я досі можу впливати. Зокрема, про внутрішній світ, який ніхто не зможе відібрати. Можу визначати власну зону комфорту та зосереджуватись на діях в її межах.
- Мені може ні на що не вистачати сил
Я можу давати собі право на відпочинок, можу зменшувати навантаження та відмовлятись від зайвого та не обов’язкового, виставляти власні пріоритети. Можу просити про допомогу. А по тому, можу ставити маленькі цілі, яких мені потрібно і можливо досягти.
- Мені може бути абсолютно незрозуміло, що робити та як жити далі
Я можу давати собі час на горювання за втраченим та на адаптацію до нової реальності. Згодом, коли з’явиться трохи більше стабільності та ресурсу, я крок за кроком почну будувати нові плани, уважно дослухаючись до своїх потреб та можливостей.
- Мені може бути важко витримувати емоції інших людей – занадто сильні чи такі, Що мені здаються неадекватними
Я можу встановлювати та захищати свої кодони, можу нагадувати собі про можливу мотивацію цих людей та пробувати бачити за їхньою поведінкою біль, можу відмовлятись від контактів, в яких мені погано.
- Мені може хотітись, щоб хтось прийшов та врятував мене
Я можу без осуду та із розумінням признати свою частину, яка потребує допомоги, я можу подумати, до кого звернутись за підтримкою, можу подумати, що я сам(а) можу зробити, щоб допомогти собі.
- Мені може здаватись, що терміново треба щось зробити – але не зрозуміло, що та як
Я можу чути цю частину, визнавати її благі наміри, також я можу уповільнитись та почати пошук конкретних та реалістичних дій, які мені зараз дійсно потрібні.
Спілкування із собою – на ці чи інші теми – це вже початок реанімації внутрішньої опори. Впевнена, в вас все вийде.
Автор: Ольга Лисенко – психолог у методі позитивної психотерапії, працює з використанням арт терапії, когнітивно-поведінкової терапії тощо. Досвід роботи більше 9 років
